Науковий ступінь у дослідницькому середовищі – завжди статус і ключ до багатьох дверей. Здебільшого, кар’єрних. Рушійними силами задля досягнення заповітної «кірочки» як диплома кандидата чи доктора наук зазвичай виступають честолюбство і необхідність довести оточуючим свою спроможність у сфері науки.
Ще одна причина для штурму вершин наукового визнання – коли вчені звання необхідні як умова для чергового кар’єрного крісла. Їм може стати місце:
Вчений ступінь дозволяє займати кандидату чи доктору наук, як мінімум, посади доцента чи професора відповідно. Після отримання однойменного вченого звання.
Звучить вагомо і, здавалося б, є заради чого поборотися за звання та ступінь. Чи настільки перспективно виглядають можливості вченого у сучасних реаліях? І чого варто отримати заповітну посаду, заради якої багато хто жертвує, у прямому сенсі, багатьма роками життя?
У вченому світі існує певна стійка статистика – успішний захист кандидатської дисертації вінчає наукове дослідження приблизно в 3-10% від загальної кількості аспірантури. За докторськими – трохи вище. Показники відрізняються від галузі до галузі, і вичленувати серед них особливо «удачливу» з гарантованим результатом неможливо.
У різних країнах учені ступені оцінюються своїми методиками. І вони далеко не завжди рівнозначні один одному. В Україні використовується ієрархія вчених звань та ступенів, що склалася майже сторіччя тому. На зорі радянської держави у науковому співтоваристві продовжували діяти регалії та вимоги до них, запозичені з історичного минулого.
Так, українська кваліфікаційна система включає такі рівні:
Для досягнення потрібна повна вища освіта, обов’язково визнані глибокі знання з обраної спеціальності та значні наукові здобутки. Останні підтверджується захистом дисертації. Докторський вчений ступінь присуджується в одному з формулювань – “доктор наук” або “доктор філософії”.
Вчені звання присуджуються «степенним» за дотримання кількості публікацій, стажу, досвіду та навичок. Особливе значення має робота у міжнародному форматі – статті іноземними мовами, високі рейтинги за індексом Хірша та інші показники.
Чим вище і статусніше вчене звання, тим більше вимог висувається до претендентів. Так, посади старших наукових співробітників та доцентів можуть обіймати кандидати та доктори наук. Посада професора – лише доктори наук.
У державах пострадянського простору градація вчених ступенів та звань практично відповідає українській, з деякими розбіжностями по країнам. Всі вони мають одне і те ж історичне коріння, і мало зазнавали змін. Наприклад, у Білорусі є академічний ступінь магістра, а доктор наук не обов’язково має іменуватися професором філософії.
У країнах ЄС, які практично всі приєдналися до болонського процесу, відбулася і продовжується уніфікація кваліфікаційної системи. Проте, «захід» традиційно відрізнявся у цьому плані від східних сусідок із «соцтабору». Тут прийнято ділити вчені ступені на три рівні:
У ряді країн (США, Німеччина, Іспанія, Австралія та інші) магістр відповідає післявузівському рівню, поряд із докторським ступенем.
Оскільки Україна вже багато років як підписала болонську декларацію, бакалаври та магістри у системі освіти теж з’явилися. Бакалавр вважається академічним ступенем, що свідчить про успішне закінчення вузу, магістр розглядається як можливість здобуття другої вищої освіти в стислі терміни (1,5-2 роки) та на підвищеному рівні. І те, й інше – популярний формат навчання, оскільки володар більшої кількості підтверджених компетенцій є більш конкурентоспроможним на ринку праці.
Примітна відмінність зарубіжних вчених ступенів та українських, а разом з ними – решти пострадянських.
Закордонний доктор наук відповідає кандидату в Україні. Тобто там достатньо захистити одну наукову працю рівня дисертації, щоб іменуватися доктором. В Україні для докторського ступеня потрібно провести ще дослідження, результати яких подати у вигляді нової, докторської дисертації та захистити її. Вимоги – високі.
Тому вважається, що отримати докторський ступінь простіше в іноземному виші. Щоправда, при нострифікації («перезаліку») наукового ступеня в Україні, докторський ступінь західного зразка здатний перетворитися на кандидата вітчизняних наук. Щоб з повним правом називатися доктором на батьківщині, знадобиться саме докторська. Але не ковбаса, а дисертація.
Затребуваність у наукових кадрах є скрізь. Проте має значення відповідність документа вимогам конкретної держави. Наприклад, із визнанням у сусідніх Росії та Білорусі українських вчених ступенів проблем немає. Між країнами укладено договори про взаємне визнання.
Інша річ – західні країни. Окремими законодавствами та навіть вузами з високим ступенем самостійності формулюються власні вимоги. Вони можуть як полегшити визнання диплома з науковим ступенем, і стати перешкодою.
Так, доктор і навіть кандидат наук з України має право претендувати на визнання диплома як доктора західного зразка. Проте, пред’явлення вимоги проведення оригінального дослідження, відповідно до спеціалізації, не дозволить цьому статися.
У такому разі українському вченому слід детально ознайомитися з вимогами та привести дослідження у відповідність. Тільки власні наукові напрацювання, які супроводжуються щільною публікаційною активністю англійською мовою, допоможуть отримати заповітний іноземний диплом. Досить часто додати до списку виданих статей журнали з представленого вузом списку, щоб досягти релевантності.
Таким чином, вчені ступені, отримані в Україні, роблять доступними нові перспективи як на батьківщині, так і за кордоном. Праця з написання та захисту дисертації гарантує статус у суспільстві та інший рівень зарплати. За кордоном українські наукові ступені також важливі, як і інших країн – членів болонського процесу. А деякі відмінності у вимогах переборні.
Якщо ви стоїте на шляху отримання заповітного та почесного звання “кандидат або доктор”, компанія “Дегрі-Сервіс” прийде вам на допомогу. Ми маємо широкий спектр послуг для аспірантів і вчених, починаючи від написання дисертації на замовлення, закінчуючи публікаціями в Скопус.
(11 оценок, среднее: 2,45 из 5)
Завантаження...
